Чому Буковинські села масово вводять у себе другу румунську?
Борщ чи чорба або, може, ми вже в Європі?
Чорба – румунська національна страва, типу український борщ. Найпоширеніша чорба готується з коров’ячого шлунку. Варіанти – з курячих тельбухів, з фрикадельками або з яловичого шлунку. Чорбу заправляють оцтом, додають сметану, часник, до неї обов'язково подають гіркий перець. Ніколи не куштувала цю страву, але хотілося б. Хотілося б доторкнутися до культури, відчути смаки сусіднього народу і приємно, що зробити це можу, заїхавши в одне із прикордонних сіл. Таких багато, вони хоч і близькі до Румунії, але територіально це все ще Україна, як пише закон, суверенна держава.
Румунська мова вже визначена регіональною у Боянах, Магалі, Тарасівцях, Красноільську, Нижніх Петрівцях, Ропчі, Чудеї, Герцах, Волоці, Опришенах, Димці, Йорданештах.
54 села буковинських села не мають україномовних шкіл.
В Чернівецькій області офіційно працює 78 румуномовних шкіл. Тоді як у сусідній Румунії, яка відносно нещодавно увійшла до Європейського Союзу і де відповідно процвітає верховенство толерантності, прав людини і терпимого ставлення до всіх національностей, всього лиш діє одна-єдина українська школа, точніше ліцей імені Тараса Шевченка (це про те, хто як себе шанує). До речі, і там українських лише кілька класів. Хоча українців у Румунії, особливо у Сучавському повіті, також вистачає.
В перерахунку на місцевість українських шкіл не мають 54 села. Це не Чернівці чи райцентри, де в румунську школу ніхто не змусить ходити. В селах альтернативи немає. Виходить, що в Чернівецькій області декілька тисяч дітей з румунських сіл не мають доступу до навчання українською. Їхні батьки в кращому випадку знають більш-менш російську, в гіршому – не знають і того. Для більшості з цих сіл єдина можливість говорити ще якоюсь мовою, окрім румунської, – це відслужити в Збройних силах, що тепер, до речі, стало важче, адже відмінили строкову армію. Випливає запитання, а звідки мешканці цих сіл мають знати мову держави, в якій живуть? Як вони без української можуть вступити в українські виші? І чому їм не робити другі румунські паспорти, щоб мати можливість вчитися, працювати, відвідувати Румунію та й усю Європу. Україна, як держава, і Чернівецька область (Північна Буковина), як українська територія, не робить нічого, аби унеможливити або звести до мінімуму зазіхання Румунії на території України. Та чи можемо ми власне звинувачувати мешканців вищенаведених сіл, які елементарно хочуть зробити своє життя трішки комфортнішим.
Чи планували такі наслідки автори мовного закону?
Таку можливість українським румунам дали Колісниченко з Ківаловим, а точніше їхній «мовний закон», прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року. Чи прийнятий він законно? Визнали, що ні. Але закон діє! Голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду. Закон критикували усі, кому не лінь. Але закон діє! Думалось, що основна загроза буде з боку Росії, мовляв і так в Україні багато хто шокає і гекає російською. Але гляньте на Чернівецьку область. Ще трішки і аби заїхати на чорбу в будь-яке румунське село в Україні, мені потрібно буде вивчити румунську, бо ж тамтешнім мешканцям українська стала ще менш потрібною.
А тим часом ще одне буковинське село зробило румунську мову регіональною, 13–те за ліком. Нещасливе число дісталося селу Купка на Глибочині.
Автор: Алла Ситар
