Довга дорога до ... парку
Чернівці – місто суперечностей.
Друзі з Донецька, Хмельницького, Києва, приїхавши у Чернівці вперше, дивились на все великими від неочікуваного захоплення очима, мовляв, ніколи не знав (-ла), що місто таке красиве і величне.
Кілька років поспіль Чернівці визнавали найкомфортнішим містом для життя, щоправда, самим чернівчанам збагнути логіку експертів, що оцінювали доступність, інфраструктуру і все решту, не під силу, бо говорити про зручність там, де її й близько немає, просто абсурдно. Але українці загалом і чернівчани зокрема навчились пристосовуватись. Сьогодні я, як і обіцяла, розповім, про зливову мережу міста, нахабність підприємців і лінощі будівельників. Вам цікаво, як усе це пов’язане з материнством? Дуже просто. Щоб віднайти логічний зв'язок, достатньо всього лиш наважитись вийти з дитиною на прогулянку.
Маршрут: вулиця Тараса Шевченка - парк культури та відпочинку імені того ж таки поета.
Щоправда, маршрут слово, яке не передає й десятої долі вражень від цієї дороги, швидше суцільна смуга перешкод.
Судіть самі:
.jpg)
Спершу треба обійти вхід до чергового «підвальчику», який за старою чернівецькою звичкою зайняв більшу частину тротуару (слава Богу, вціліло дерево).
Далі немаленький бордюр, з якого треба спершу з’їхати
.jpg)
А потім виїхати.
У татусів така справа виходить краще. Матусям доводиться пристосовуватись, наприклад, тручати коляску ззаду ногою.
.jpg)
Теж саме і зі зливовими жолобами. Те, що такі зливові конструкції для комфорту пішоходів, інвалідів-візочників і матусь з колясками зверху накриваються решіткою, у Чернівцях, напевне, не знають. Всього на шляху до парку нарахувала більше півсотні
зливових жолобів і ЖОДНОЇ решітки.
.jpg)
Подекуди одразу двійко докупи. Навіщо? Ноу-хау від чернівецьких будівельників - постійні незручності для тих, хто вимушений рухатися цим тротуаром на колесах. До речі, одна металева решітка вартує близько півсотні гривень. Дорого?
Далі – справжній атракціон, який стандартний полегшений візочок, як і нові триколісні ледве долають. Тут і коментувати нічого: дитину трусить від такої вибіркової плитки, маму – від нервів.
Центр міста, панове.
.jpg)
Фасад тут ремонтують близько місяця, мінімум три тижні. Майстри вирішили – ліси повинні зайняти увесь тротуар, а тунель для пішоходів - вже розкіш. Тож доводиться з візочком обходити по дорозі
.jpg)
В цьому випадку просто пощастило, що біля лісів немає припаркованих машин. Зазвичай з коляскою доводиться виходити на середину дороги.
Єдине, що дійсно порадувало, - перехрестя з вулицею Ольги Кобилянської.
Схоже трохи на лабіринт, але хоч рівне (від чернівецьких водіїв треба стерегтися навіть на тротуарі, тому два окремі стовпчики про всяк випадок і тут, щоб залізобетонно не пустити транспорт на пішохідну вулицю.)
На цьому приємні сюрпризи закінчуються.
На всі відписки, відмовки чиновників журналістам, на кожну відповідь, в якій вказують недостатність грошей у бюджеті, поганих майстрів, погоду та й бозна-що кожному з них хочеться дати в руки коляску, щоб прогулявся містом. Просто якщо вже робиться, можна зробити так, як слід.
P.S. Для порівняння гляньте кілька фото німецького села Леверн.
Автор: Алла Ситар
.jpg)
