З історії греко-католиків Буковини
Греко-католицька церква на теренах буковинської землі має свою давню історію, яка налічує понад два столітті. Ще в 80-х роках ХУІІІ століття було зроблено перші кроки до зорганізування Української греко-католицької громади. На жаль, у той час цю справу довести до кінця так і не вдалося. Важливі зміни стали в 1811-184 рр., коли на Буковині розпочались перші регулярні Богослужіння. Їх відправляли священики О.Студницький, В.Терлецький, Г.Дубовіцький, С.Лижогубський, саме вони зробили чимало для того, щоб повернути людей не тільки до церкви, а всяко підтримувати дух національного відродження українців Буковини.
1 жовтня 1914 року парохом і деканом для Чернівецької губернії було призначено отця Теодора Лаврецького, який підпорядковувався Митрополиту Львова. Тут варто сказати, що декану Т.Лаврецькому також підпорядковувались, окрім нашого міста, громади Садгори, Заставни, Погорилівки, Великого Кучерова, Серету, Глибоки.
Перші греко-католицькі священики у нашому місті відправляли службу божу в Римо-Католицькому костьолі при вівтарі Успіня Пресвятої Богородиці. Тут була домовленість між двома конфесіями, що русини (українці) користуються костьолом ранком до восьмої години, а потім службу Божу відправлятимуть римо-католики. З часом громада українських католиків нашого міста збільшувалась і такий розподіл часу уже не влаштовував їх. У 1820 році наш городянин Тадей Туркул подарував невеличку земельну ділянку та пожертвував невелику суму грошей під забудову нової церкви для греко-католиків Чернівців.
31 травня 1820 року було освячено наріжний камінь фундаменту майбутньої церкви. І вже 10 червня 1821 року новозбудована церква отримала благословення. Першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла. У зв’язку з цією великою подією, наступного дня буковинці здійснили процесний похід від римо-католицького костьолу до новозбудованої церкви. В цьому брали також участь римо-католики, які щиро вітали з новобудовою греко-католиків. Теодор Лаврецький був парохом до 1835 року, а потім 46 років душепастирствував отець Т,Максимович. Важливою подією тоді стає подальша розбудова церкви, в Італії замовляють іконостас та два вівтарі, які стали не тільки окрасою церкви, але і всього краю. У розписі ікон іконостасу та вівтаря брав участь відомий польський іконописець Адам Отеховський (сьогодні можна побачити його автограф на іконі Ісуса Христа). Іконостас та два вівтарі було розмальовано в 1840 році. Для церкви було подаровано чудотворну ікону Матері Божої, яка була відпечатала та обрамлена позолотою у краківських майстрів у 1879 році.
У 1880 році католичну візитацію до Чернівців здійснив митрополит Йосиф Сембратович. При церкві засновується перше «братство святого Тадея» . В той час, коли деканом був Юліан Сембратович, «товариство святого Тадея» значно розширило свою діяльність, чим високо піднімало авторитет церкви. З 1885 року греко-католиків Буковини очолив Келистин Костецький. На той час парафія вже була підпорядкована Станіславському Єпископату. Тут варто зазначити, що до греко-католицького віроізповідання належало чимало суспільно – політичних та культурно-освітніх діячів нашого краю: професор Чернівецького університету І.Онишкевич, С.Смаль-Стоцький, О.Калужницький, І.Темінський. А.Шанковський, С.Виницький, І.Окупевський, видатні буковинські письменники Ю.Федькович та О.Кобилянська. Важливим явищем у духовному житті церкви стало заснування при церкві першого жіночого товариства Буковини «Мироносиці».
У 1900 році вперше, як єпископ Станіславський. на Буковину прибув Андрій Шептицький. Саме тоді він побував у Вашківцях, Кіцмані, Заставна, Чернівцях, Садгорі, Сторожинцях тощо.
Шептицький робив велику справу, проповідуючи та навчавючи у церквах катехизму молоді, оглядав школи та культурні українські товариства. Андрій Шептицький не одноразово приїжджав на Буковину і завжди його приїзд ставав важливою подією у духовному житті наших краян.
У 1918 році Буковину насильно приєднують до Румунії. В 1923 році громада та отець були підпорядковані Блажі Семигородської Митрополії до1930 року як окрема апостольська адміністратора на чолі з прелатом Климентієм Злепком, який мав свій осід у Сереті.
У 1930 році на підставі нового конкордату було створено Мармароську єпархію з осадом у Бая–Маре. До цієї митрополії передано було також понад 20 громад Буковини. На той час на Буковині було вже 18 тисяч українських греко-католиків. На жаль, церковного приміщення не вистачало, тому буквально перед війною було розбудовано другу частину церкви.
У 1937 році вона отримує назву Собор Успіня Пресвятої Богородиці. У 1940 році кількість греко-католиків Буковини зросло й становило вже 28 тисяч. З приходом більшовицької влади на Буковину церква зазнала гоніння та переслідування. Уже у 1946 році на Буковині було заборонено богослужіння в українських греко-католицьких церквах. Священики та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успіня Пресвятої Богородиці було передано в підпорядкування Православної церкви Московського Патріархату. Частина вірних УГКЦ перейшли до римо-католицького костьолу, а частина до православної церкви. Довгий час вірні УГКЦ збирались у підпіллі, богослужіння відправляв священик Кость Демитро, декан Стефко. А в соборі Успіня Пресвятої Богородиці, таки зорганізувалась двадцятка вірних УГКЦ та громада, але вона була невелика і тому навіть не в змозі була платити податки, тому у1961 році собор було закрито повністю. При закриті вірні УГКЦ та церковний комітет перенесли церковний іконостас, що був прикрасою всієї Буковини та вівтар Пресвятої Діви й Ісуса Христа до церкви Святого Миколая, що поруч на вулиці Руській (чи міг хтось собі тоді подумати, що іконостас та вівтарі будуть знову повернені на своє історичне місце).
Лише наприкінці 80-х рр ХХ століття розпочалась реабілітація УГКЦ та її вірних в Україні. У вересні 1989 року рух за легалізацію УГКЦ церкви на Буковині набрав організованих форм. Ініціативний комітет, який до легалізації церкви збирався в помешканні пані Мирослави Мельничук, у листопаді 1989 року отримав від міської ради дозвіл на проведення Богослужіння перед дверми зачиненої церкви.
8 січня 1990 року чернівецькі греко-католики провели першу легальну відправу біля дверей собору Успіня Пресвятої Богородиці. Першим провів богослужіння отець Микола Семкайло з Івано-Франківська. Пізніше була зорганізувалась сама громада у вересні 1989 року. У богослужіннях одними з перших були священики В.Флоров, Т.Сеньків, М.Симкайло. В подальшому під тиском громади та демократичних сил Буковини собор офіційно було відкрито 6 жовтня 1991 року. Перший постійний парох після відкриття церкви був отець Іван Качанюк, а першим деканом став Тарас Сеньків, його наступником було призначено отця Михайло Косила.
Собор було підпорядковано Івано-Франківській єпархії. Собор довгий час був складом, тому був у жахливому вигляді, тому громада зразу взялась за його ремонт. У жовтні 1991 року Буковину відвідує кардинал Мирослав–Іван Любачівський. 31 жовтня 1993 року в місті Коломиї відбулась інтонація Владики Павла Василика єпископа – ординарця Коломийської–Чернівецької єпархії. Після переговорів із Братами Православними та з допомогою тоді народного депутата Тараса Кияка іконостас та два вівтарі було повернено 25 січня 1995 року. Іконостас та вівтарі зайняли своє достойне місце в Соборі Успіня Пресвятої Богородиці. Церква немов у друге отримала Серце Ісуса. На жаль, ще до сьогодні в З історії греко-католиків Буковини Миколаївській церкві залишились церковні речі – вівтар Святого Йосафата зроблений отцем Петром Кулішем, мощі святих із печаткою Римського Архієрея та Митрополита Андрія Шептицького.
Відремонтований собор органічно вписався у архітектурний ансамбль нашого міста і красується своєю архітектурою, немов щойно побудований. В цьому році соборі виповнилося 190 років.
Степан КАРАЧКО, краєзнавець
Світлини автора
