Буковинське коріння генерал – губернатора Канади
Сьогодні четверта хвиля еміграції вже зустріла в Канаді упереджене ставлення з боку третьої повоєнної хвилі: «А ви чого сюди приїхали — вертайтесь назад розбудовувати Україну!» До того ж четверта хвиля еміграції збурювала усталену діяльність громадських організацій діаспори, бо ці в минулому інженери, науковці, професори лаяли президентів незалежної України, шукали роботу і не розуміли, чому їм не допомагають вже влаштовані брати-українці. Та життя все розставило по своїх місцях.
Зараз, за попередніми спостереженнями, починає формуватися п’ята хвиля еміграції з України. Це діти ще не відстріляних українських високих урядовців, депутатів, бізнесменів і просто перевізники великих валіз з грішми. Вони відразу купують собі будинки, не створюють перевантаження на канадському ринку праці і сприяють збільшенню продажів в канадських магазинах. Вони не лають президентів незалежної України і не виглядають стурбованими чи заклопотаними. Вони формують нові враження, пов’язані із новітніми українцями. Які вони, чи ж добрі — покаже життя.
А якою була еміграційна хвиля до Канади більше ста років тому, ми добре знаємо з історичних джерел. Саме за всю історію Канади найвищий державний щабель влади – генерал-губернатор – займав син буковинського емігранта з містечка Вашківці.
16 березня 1934 року в Саскатуні народився Рамон Джон Гнатишин — відомий буковинцям та широкому світі, як генерал-губернатор Канади в 1990-1995 роках. Рамон виріс в політизованій родині: його батько Джон Гнатишин був депутатом парламенту і міністром уряду провінції Саскачевань, сенатором, що тішило родину діда і баби Гнатишиних, неписьменних іммігрантів з Буковини (містечко Вашківці над річкою Черемош), які важкою фермерською працею збудували для своїх дітей та онуків Канаду.
Як і у випадку багатьох інших українців, його ім’я «Роман» змінилося на більш канадське Рамон, а сам він називав себе Рей. Колеги-політики жартували, що насправді він, навпаки, змінив своє канадське прізвище на Гнатишин, щоб бути обраним до парламенту у степовому Саскачевані численними виборцями українського родоводу. Цей жарт був цілком у дусі Гнатишина, людини, яка любила і вміла жартувати із самого себе.
Рамон Гнатишин сформувався в родинному і суспільному політичному середовищу як вправний і досконалий політичний боєць. Брайан Малруні — прем’єр-міністр Канади, в уряді якого він служив міністром, назвав його «щасливим, переможним бійцем». Тому надзвичайно цікаво і показово, що Гнатишин не мав ворогів. Це не просто слова, сказані про людину, яка вже пішла від нас. Усім своїм життям довів, що він — добра людина, яку неможливо було не любити. Зауважу, що мова йде про українця в канадській політиці.
Тут варто пригадати про моє знайомство та постійне листування з Рамоном Джоном Гнатишином, що дало стимул його відвідин України та рідних Вашківців. Мною було віднайдено в архіві генеалогічне коріння Гнатишиних, яке походить з Вашківців. Це були для мене незабутні історичні миттєвості зустрічі з Рамоном Гнатишиним у славному містечку Вашківці.
2 жовтня 1992 року, вперше від часу свого народження, Рамон Джон Гнатишин ступив на землю пращурів. Спершу Київ, а пізніше Чернівці та Вашківці. О 10 ранку в чернівецькім аеропорту приземлився літак Рамона Гнатишина. Його зустрічав Іван Гнатишин, тодішній голова обласної ради. Далі ескорт попрямував в університет, де відбувся його виступ та нагородження дипломом почесного доктора. Звання Почесний доктор Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича присвоєно за активну громадсько-політичну діяльність на благо миру та налагодження співробітництва між Канадою та Україною. Протокол засідання Вченої ради Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича № 6 від 28 вересня 1992 року
Саме тоді, розчулений до сліз теплим прийомом земляків з Гнатишиного Кута у Вашківцях та Чернівцях, генерал-губернатор сказав: "Я ніби завжди жив тут з вами, дорогі моєму серцю буковинці..."
Він також тоді взяв участь у відкритті єдиного в Україні Чернівецького музею буковинської діаспори, зараз, практично його знищено. Відкриваючи експозицію Канадського залу, значна частина експонатів якого розповідала саме про його життя, Рамон Джон Гнатишин між іншим сказав: "Цей музей – пам'ятник відважним піонерам і невгамовним, шукачам кращої долі. Я горджуся тим, що можу їх вшанувати як перший генерал-губернатор Канади, який тут побував, а також як перший канадський генерал-губернатор українського походження зі славного буковинського краю..."
Тут хочу пригадати дивну історію, що трапилась з батьком Рамона Гнатишина. У 1976 році, будучи сенатором отавського парламенту, Джон (Іван) Гнатишин приїжджає в Україну. Йому показують Київ та його історичні місця, і тут він пригадав рідне серцю містечко Вашківці, де він народився. У віці двох місяців батьки вивезли його до Канади. В нього виникла велике бажання, побувати і побачити ті місця, де він народився, але, на жаль, наші служби КДБ не пустили його на Буковину... Такі були часи і така була політика Повернувшись в Канаду, він собі місця не знаходив, не розуміючи, чого його не пустили на землю дідів, прадідів, звідки походить його родинне коріння.
В 1956 році Рей Гнатишин здобув освіту юриста і працював в Саскатуні. З 1974 до 1988 року народ обирав його до парламенту від Саскачевані. За цей період він був міністром енергетики, юстиції в консервативних урядах Канади того часу. Визнання до нього прийшло, коли він обіймав посаду лідера консервативної більшості парламенту Канади. Ніхто не міг приборкувати опозицію в парламенті так вправно, як він. В той же час, завдяки своїй делікатності і щирій теплоті, Рей Гнатишин міг співпрацювати із кожним. Одна унікальна здатність Рея Гнатишина досі незбагненна для його колег по парламенту: він як ніхто інший в історії канадського парламенту міг виголошувати промови безкінечно довго, до знемоги — і нічого не сказати по суті. Відомий журналіст Джеффрі Сімпсон в «Globe and Mail» стверджує, що так досі і незрозуміло, де і коли Рей Гнатишин цьому навчився. Для нас секрету тут немає, ми то з вами знаємо наш вроджений національний дар! Цей талант багато прислужився в парламентській боротьбі. Рей Гнатишин, як людина із власною глибокою суттю вмів. Кар’єра складалась успішно. Серед його займаних посад були багаторазове членство в Палаті Громад парламенту Канади, численні урядові посади, у тому числі міністра енергетики, копалень та ресурсів, міністра юстиції і навіть Генерального прокурора Канади. Довгий час він був членом консервативної партії і навіть її лідером. Саме у отавському парламенті йому удавалось знаходити завжди спільну мову з опозицією.
Після втрати парламентського крісла Рей Гнатишин повернувся до юридичної практики в Оттаві. Це була недовга перерва в його політичній кар’єрі. В грудні 1989 року консервативний прем’єр міністр Канади Брайан Малруні призначив його генерал-губернатором, формально другою владною особою в Канаді після монарха Британії. Брайан Малруні згадує, що коли він попросив Рея тримати це в таємниці до часу офіційної заяви королеви, Гнатишин у властивій йому гумористичній самопринижуючій манері попросив про одну ласку: якщо в цей період секретності його зіб’є автобус, то прем’єр-міністр потім організує витік інформації, що саме Рей Гнатишин, а не хтось інший був призначений генерал-губернатором Канади.
Ставши наочним уособленням життєвого успіху та надії мільйонів українців, розсіяних по далеких світах. Не в останню чергу саме був зачинений, встановив нагороди в галузі мистецтва, науки, освіти, став захисником і помічником аборигенів і метисів. Його любили навіть колишні суперники.
Другом і надійним помічником, а також натхненником багатьох ініціатив стала його дружина — Карен Герда Найгард Андресен, з якою вони поєднали долі 9 січня 1960 року. Серед його численних нагород — медаль Святого Володимира від Світового Конгресу Українців за внесок у справу справедливості й громадянських свобод (1989 р.) і нагорода від Гебрейського університету за широко виявлену турботу про гуманістичні цінності упродовж всієї кар’єри (отримана 1996 р.).
Рей Гнатишин після тримісячного лікування і страждань, помер 18 грудня 2002 року від хвороби віку. Його дружина і два сини провели з ним ці останні дні його життя. Коли труну з його тілом внесли до парламенту, на величезному майдані перед парламентом було шестеро людей, із них двоє — випадкові туристи. Це звична поведінка ліберально-прагматичного світу, який успішно позбавляється консервативних цінностей, в тому числі і вдячності. На відспівуванні Української православної церкви в Оттаві в офіційній церкві генерал-губернаторів в Англіканському соборі, що велося українською і англійською мовами, були присутні 500 осіб: члени родини, друзі, колеги, урядовці. Вони завжди будуть із щастям згадувати, що товаришували із доброю людиною.
Хай цей матеріал буде нев’янучим вінком на могилі Рамону Гнатишину в далекій Канаді від буковинців.
Степан Карачко, краєзнавець, член спілки архівістів України
Світлини з архіву автора
