Король маршрутки
Завжди подобалось у «Собачому серці» Булгакова слова професора Преображенського про розруху, мовляв, вона не в клозетах, а у наших головах і починати перш за все потрібно із себе. Дуже часто доводиться згадувати цей уривок у світлі того, як ми прагнемо асоціюватись з Європою, але для цього себе змінювати не збираємось. А нещодавно потрапив у час пік на кінцеву зупинку маршрутки, де їздить лише один автобус.
Під’їжджає маршрутка, у ній десь орієнтовно 20 сидячих місць, на зупинці стоїть не більше 12-ти людей… але такому штурму позаздрили би навіть «беркута», коли намагались взяти КМДА. Звичайно ж, попереду між собою ведуть бійку перш за все жінки і пенсіонери. Перші, тому що мужики якщо зайдуть перед ними, місцем стовідсотково не поступляться, а будуть задумливо дивитись у вікно, ну, а для других це така собі ранкова розминка, як у групах здоров’я. На моє, на перший погляд, логічне зауваження про більшу кількість сидячих місць в автобусі, ніж пасажирів на зупинці, всі на мить зупинились, подивились на мене так осудливо, і продовжили гру у «Короля маршрутки», за аналогією дитячої забави «Король гори», коли потрібно було скинути претендента на твій трон на вершині.
У мої студентські часи, під час навчання в іншому місті на сході нашої країни, я звик до того, що на кінцевій зупинці стоять черги на кожен із маршрутів, і що ніхто не штовхається і спокійно заходить у автобус. Але після закінчення ВУЗу, у Чернівцях мене повернула до наших реалій перша ж ранкова поїздка з Гравітону у центр.
Як тоді, так і зараз я не можу збагнути правила цієї гри у «Короля маршрутки», але якщо ми декларуємо необхідність євроінтеграції, потрібно увійти туди європейцями. Для початку, будь ввічливим, поступайся місцем жінкам і літнім людям, подай руку, коли виходиш із транспорту, і ти відчуєш, що бути культурним приємно, а найголовніше неважко.
Микола Сергієнко
