«Били, відрізали чуба тупим ножем і фотографувались, ставлячи ногу на голову», - буковинець про «Беркут»
За словами чоловіка, він є представником козацтва. Поза Майданом Михайло є будівельником, а нині «козакує», бо Україна в небезпеці. Про свою родину з міркувань безпеки каже коротко: «усі живі, всі здорові, всі - родичі гарбузові». В залі прес-центру його зустрічають вигуками «Слава герою!» та оплесками. Він йде накульгуючи і посміхається. На шиї, вухах та підборідді - опіки від осколків світло-шумових гранат. Під очима досі не зійшли синці.
- Мене ймили, коли я відтягував одного з наших хлопців, якого оглушили гранатою, - розповідає козак Четвертої сотні Михайло Гаврилюк, - там були багато «тітушок», я називаю їх «тушканчиками», вони взяли нас у кільце. Ми цього не сподівалися, бо чекали небезпеки від «Беркуту». Вони у штатському були і помагали беркутам. Вирвали в мене щит з рук, повалили на землю і почали бити і одні, і інші. Пам'ятаю, що поряд кричала якась жінка, щоби вони припинили. Ті продовжували бити. Потім потягнули до себе за автобус із криками: «Дивіться! Впіймали отамана Мамая!» Почали бити кийками всі, кому не лінь. Потім сформували коридор і наказали бігти через нього. Я цього не зробив. Вони кинули мене на землю, почали бити і стрибати на мені. Потім, показуючи, які вони «герої», почали знімати мене на відео і фотографуватись біля мене.
Потім постановили відрізати мого чуба. Я лежав, прикривши руками голову. Вони гуртом розімкнули руки, розіп'яли на землі і один взяв за чуба. У них був тупий ніж. Вони спочатку відрізали один клапоть і їм цього здалося мало, потім відрізали ще один. Потім знову били, фотографували і знімали відео на телефон. Ставили ногу на голову і фотографувались. Словом, катували. Наказали кричати: «Я люблю «Беркут». Я цього не робив. Голого, мене запакували в автозак. Там, крім мене, були ще кілька чоловік. Один із них глянув на мене, зняв свої штани і куфайку. В нього під сподом були ще одні штани і куртка. Він мене врятував цим, бо я вже «доходив». Нас привезли до райвідділку. Там мені стало зле і вони самі викликали «швидку». Біля лікарні вже чекали наші «афганці», які й відвезли мене назад на Майдан після виходу звідти.
Хоча били мене всі кому не лінь, були і серед них люди, які казали: «Лишіть його вже, не бийте.»
Михайло Гаврилюк каже, що позиватися до суду на міліцію не збирається. «Їх чекає Божий суд», - каже він. Однак, зізнається, що, якщо попадуться під руки, то тим беркутівцям буде несолодко. Каже, що його тіло все синє. «Лупили тими палицями так, що не можна витримати. Лікарі сказали, що я «поганенький». Той чоловік, котрий дав мені одяг у автозаку, зараз в тюрмі. Дай Боже йому здоров'я і терпіння.» Михайло каже, що залишиться на Майдані до перемоги. Зазначає, що чекати лишилося недовго, бо вона не за горами.
До Михайла підходить незнайомий чоловік і пропонує гроші для того, аби він міг перевезти свою родину в інше місце. Той відмовляється.
